logoЗапитання юристові он-лайнlogo

Опитування

Які трудові права педагогів, на Вашу думку, найчастіше порушуються?

Працевлаштування
Оплата праці
Відпустки
Соціальні гарантії
Порядок звільнення

Механізми захисту трудових прав в міжнародних договорах про права людини

Угоди держав, що передбачають право конкретного громадянина вимагати від своєї держави виконання міжнародно визнаних прав і свобод, у тому числі у трудовій сфері, підкріплюються міжнародними механізмами, створеними в рамках різноманітних міжнародних організацій. В статті 4 Конституції України передбачено: «Кожний має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові установи або у відповідні міжнародні організації, членом або учасником яких є Україна».
Міжнародні органи із забезпечення і захисту прав людини (далі - комітети з прав людини) створюються відповідно до положень відповідних конвенцій, до прикладу ООН. Вони складаються з експертів, які діють в особистій якості. У їхній склад входять громадяни держав, що беруть участь у договорі, які володіють високими моральними якостями і визнаною компетентністю в галузі прав людини. При цьому до складу комітету не можуть входити двоє громадян тієї самої держави. Члени комітетів обираються державами-учасницями договору.
У компетенцію міжнародних органів із захисту прав людини можуть входити розгляд: 1) доповідей держав-учасниць договору про законодавчі, адміністративні та інші заходи, що приймаються ними для впровадження в життя зобов’язань, котрі містяться в договорі; 2) повідомлень держав-учасниць договору про те, що інша держава-учасниця не виконує своїх зобов’язань за даним договором; 3) індивідуальних петицій (скарг) від осіб, які стверджують, що якесь з їх прав, зафіксоване у відповідному договорі, було порушено, і котрі вичерпали усі внутрішньодержавні засоби правового захисту.
Комітет з прав людини ООН створений на основі резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 року й у відповідності зі статтею 28 Пакту про громадянські та політичні права 1966 року і Факультативного протоколу до цього Пакту. Фактично Комітет є самостійним міжнародним органом і складається з вісімнадцяти експертів, що виступають особисто. Члени Комітету обираються з громадян держав — учасниць Пакту терміном на 4 роки і можуть бути переобрані. Кворум утворює присутність дванадцяти членів Комітету, а постанови Комітету приймаються більшістю голосів присутніх членів. Відповідно до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року, держава — учасниця Пакту, що стає й учасницею Протоколу, визнає компетенцію Комітету приймати і розглядати повідомлення осіб, які стверджують, що якесь з їхніх прав, перерахованих у Пакті, було порушено. Отримавши повідомлення, Комітет повідомляє відповідній державі, що протягом шести місяців вона подає Комітету письмові пояснення, котрі роз'ясняють це питання, і повідомляє про заходи, що можуть бути прийняті. Ця процедура може мати місце лише в тому випадку, якщо громадянин доведе, що він вичерпав усі внутрішньодержавні (національні) засоби захисту своїх прав, і якщо заява не є анонімною.
Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов'язуються подавати доповіді про здійснені ними заходи для втілення у життя прав, визнаних у цьому Пакті, і про прогрес, досягнутий у використанні цих прав:
а) протягом одного року після набрання чинності цим Пактом щодо відповідних держав-учасниць;
b) після цього в усіх випадках, коли того зажадає Комітет.
Всі доповіді подаються Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй, який надсилає їх у Комітет для розгляду. В доповідях зазначаються фактори та утруднення, коли такі є, що впливають на втілення у життя цього Пакту.
Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй після консультацій з Комітетом може послати заінтересованим спеціалізованим установам примірники тих частин доповідей, які можуть стосуватися сфери їх компетенції.
Комітет вивчає доповіді, подані державами, які беруть участь у цьому Пакті. Він надсилає державам-учасницям свої доповіді і  зауваження загального порядку, які вважатиме доцільними. Комітет може також надіслати Економічній і соціальній раді ці зауваження разом з примірниками доповідей, одержаними ним від держав, які беруть участь у цьому Пакті. Держави-учасниці Пакту можуть подавати до Комітету свої міркування щодо будь-яких зауважень.
Комітет з економічних, соціальних і культурних прав заснований відповідно до рішення Економічної і Соціальної Ради ООН у 1985 році. Комітет здійснює спостереження за виконанням Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року і складається з 18 експертів.
Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов'язуються подавати відповідно до цієї частини даного Пакту доповіді про вживані ними заходи і про прогрес на шляху до додержання прав, визнаних у цьому Пакті.
а) Всі доповіді подаються Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй, який надсилає їх примірники на розгляд в Економічну і соціальну раду відповідно до положень цього Пакту.
b) Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй також пересилає спеціалізованим установам примірники доповідей або будь-які відповідні частини доповідей держав-учасниць цього Пакту, які також є членами цих спеціалізованих установ, оскільки такі доповіді або частини цих доповідей стосуються якихось питань, що входять до рамок обов'язків вищезазначених установ відповідно до їх конституційних актів.
Держави, які беруть участь у цьому Пакті, подають свої доповіді по етапах відповідно до програми, що повинна бути встановлена Економічною і соціальною радою протягом року після набрання чинності цим Пактом по консультації з державами-учасницями і заінтересованими спеціалізованими установами.У доповідях можуть зазначатися фактори та труднощі, що впливають на ступінь виконання обов'язків за цим Пактом.
Коли відповідні відомості були раніше передані Організації Об'єднаних Націй або спеціалізованій установі якою-небудь державою-учасницею цього Пакту, то немає потреби відтворювати ці відомості, і буде достатнім точне посилання на відомості, передані таким чином.
Відповідно до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, який набув чинності 5 травня 2013 року, Комітет може одержувати і розглядати повідомлення від окремих осіб, які твердять, що їх права відповідно до Пакту були порушені. Комітет не розглядає повідомлення, поки він не переконається в тому, що всі доступні внутрішні засоби правового захисту вичерпано. Це правило не діє в тих випадках, коли застосування засобів невиправдано затягується.
Комітет оголошує повідомлення неприйнятним, коли:
a) його не подано протягом одного року після вичерпання внутрішніх засобів правового захисту, за винятком випадків, коли автор може довести, що було неможливо надіслати повідомлення протягом цього строку;
b) факти, що є предметом повідомлення, мали місце до набрання чинності цим Протоколом для відповідної держави-учасниці, якщо тільки такі факти не продовжували мати місце після цієї дати;
c) це саме питання уже було розглянуте Комітетом або розглядалося чи розглядається відповідно до іншої процедури міжнародного розгляду або врегулювання;
d) воно є не сумісним з положеннями Пакту;
e) воно явно не обґрунтоване чи недостатньо аргументоване або ґрунтується виключно на повідомленнях, які розповсюджуються засобами масової інформації;
f) воно є зловживанням правом на подання повідомлення; або коли
g) воно є анонімним або поданим не в письмовому вигляді.
Комітет може також, за певних обставин, проводити розслідування за грубих або систематичних порушень будь-якого з економічних, соціальних і культурних прав, викладених у Пакті, і розглянути міждержавні скарги .
Комітет з ліквідації расової дискримінації утворений відповідно до положень статті 8 Міжнародної конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1966 року. Комітет складається з 18 експертів, які обираються строком на чотири роки й мають високі моральні якості та неупередженість і діючих в особистій якості. Комітет: розглядає регулярно доповіді, що надаються державами про прийняті ними законодавчі, адміністративні й інші заходи для виконання положень Конвенції:
а) протягом року після набуття чинності цією Конвенцією для даної держави; та
b) надалі через кожні два роки і щоразу, коли цього вимагає Комітет. Комітет може запитувати у Держав-учасниць Конвенції додаткову інформацію.
Комітет щороку через Генерального секретаря подає доповідь Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй про свою діяльність і може робити пропозиції та загальні рекомендації, що ґрунтуються на вивченні доповідей та інформації, одержаних від Держав-учасниць Конвенції. Такі пропозиції та загальні рекомендації передаються Генеральній Асамблеї разом із зауваженнями держав-учасниць Конвенції, якщо зауваження є.
Комітет також розглядає заяви держав — учасниць Конвенції про те, що інша держава не виконує положень Конвенції. Крім того, будь-яка держава — учасниця Конвенції може заявити, що вона визнає компетенцію Комітету приймати і розглядати повідомлення від окремих осіб або групи осіб, які стверджують, що вони є жертвами порушення даною державою-учасницею яких-небудь прав, викладених у Конвенції.
Комітет з ліквідації дискримінації у відношенні до жінок створений на основі статті 17 Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні до жінок 1979 року. Комітет складається з 23 експертів, котрі володіють високими моральними якостями і діють в особистій якості.
Комітет розглядає регулярно доповіді, що надаються державами-учасницями про законодавчі, адміністративні і судові заходи для виконання положень Конвенції:
a) протягом одного року після набрання чинності цією Конвенцією щодо даної держави; та
b) після цього прийнамні щочотири роки і далі, коли цього вимагає Комітет.
Комітет також наділений повноваженнями розглядати індивідуальні петиції. Повідомлення можуть направлятися особами або групами осіб, що підпадають під юрисдикцію Держави-учасниці, або від їхнього імені, які стверджують, що вони є жертвами порушення цією Державою-учасницею будь-якого з прав, викладених у Конвенції. Якщо повідомлення направляється від імені окремих осіб або груп осіб, це робиться з їхньої згоди, за винятком тих випадків, коли автор може обгрунтувати свої дії від їхнього імені без такої згоди.
Повідомлення подаються у письмовому вигляді та не повинні бути анонімними. Комітет не приймає повідомлення, якщо воно стосується Держави-учасниці Конвенції, що не є учасницею цього Протоколу.
Комітет не розглядає повідомлення, поки він не пересвідчиться в тому, що всі доступні внутрішні засоби правового захисту були вичерпані, за винятком випадків, коли застосування таких засобів захисту невиправдано затягується або навряд чи принесе позитивний результат.
Комітет оголошує повідомлення неприйнятним, якщо:
     a) те саме питання вже було розглянуто Комітетом або розглядалося або розглядається відповідно до іншої процедури міжнародного розгляду або врегулювання;
     b) воно несумісне з положеннями Конвенції;
     c) воно явно безпідставне або недостатньо обгрунтоване;
     d) воно являє собою зловживання правом на направлення такого повідомлення;
     e) факти, що є предметом повідомлення, мали місце до того, як цей Протокол набув чинності для відповідної Держави-учасниці, якщо тільки ці факти не мали місце і після згаданої дати.
Комітет щорічно через ЕКОСОР подає доповідь Генеральній Асамблеї ООН про свою діяльність і може вносити пропозиції і рекомендації загального характеру, засновані на вивченні доповідей та інформації, отриманої від держав — учасниць.
Комітет з прав дитини заснований у відповідності зі статтею 43 Конвенції про права дитини 1989 року. Він складається з 18 експертів, які діють в особистій якості і володіють високими моральними якостями і визнаною компетенцією в галузі прав людини. Комітет розглядає регулярно надані доповіді держав — учасниць Конвенції про заходи для забезпечення прав дітей та інформує про це Економічну і Соціальну Раду ООН. Комітет не розглядає індивідуальні петиції.
Держави-учасниці зобов'язані подавати Комітету через Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй доповіді про вжиті ними заходи щодо закріплення визнаних у Конвенції прав та прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав:
 а) протягом двох років після набуття чинності цією Конвенцією для відповідної Держави-учасниці;
 b) надалі - кожні п'ять років.
У доповідях, які подаються відповідно до цієї статті, зазначаються фактори і труднощі, якщо такі є, що впливають на ступінь виконання зобов'язань за цією Конвенцією. Доповіді містять також достатню інформацію, з тим щоб забезпечити Комітету повне розуміння дії Конвенції у даній країні.
Державі-учасниці, яка подала Комітету всебічну первинну інформацію, немає необхідності повторювати у наступних доповідях, що подаються відповідно до пункту 1 підпункту b цієї статті, раніше викладену основну інформацію. Комітет може запитувати у держав-учасниць додаткову інформацію, що стосується здійснення цієї Конвенції.
Доповіді про діяльність Комітету раз на два роки представляються Генеральній Асамблеї через Економічну та Соціальну Раду. Держави-учасниці забезпечують широку гласність своїм доповідям у власних країнах.
Правовою основою діяльності Європейського суду з прав людини є Конвенція про захист прав людини та основних свобод і Регламент Європейського суду з прав людини. Відповідно до Конвенції Суд може розглядати, по-перше, заяви держав — учасниць Європейської конвенції з прав людини з питань порушення Конвенції в інших державах-членах (ст. 33). По-друге, заяви окремих осіб, груп і неурядових організацій про порушення прав людини, що мали місце в державах-членах (ст. 34). Порядок розгляду таких заяв різний. Процедура розгляду Європейським судом з прав людини заяв окремих осіб, груп і неурядових організацій більш складна.
По-перше, мають бути дотримані умови, що стосуються суб'єкта подачі заяви. Якщо це особа, то мають бути дотримані вимоги, встановлені ст. 1 Конвенції. Особою вважається як індивід, так і юридична особа. Якщо це група осіб, то справа має стосуватися ідентичного порушення прав усіх осіб, що складають групу. Групою можуть бути визнані, наприклад, подружжя, члени організації. Якщо це неурядова організація, то для її звернення до Європейського суду в порядку ст. 34 Конвенції мають бути дотримані умови, що належать до критеріїв «асоціацій» (ст. 11).
Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з високих договірних сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. високі договірні сторони зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.
Суд може брати справу до розгляду лише після того, як було вичерпано всі національні засоби юридичного захисту, згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права, і впродовж шести місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні. Заявник може звернутися до Європейського суду з прав людини, не використовуючи всіх внутрішньодержавних засобів правового захисту, в тому разі, коли вони безсумнівно неефективні.
Суд не розглядає жодної індивідуальної заяви, якщо вона: a) є анонімною; або b) за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом чи була подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі.
Суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо він вважає: a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви; або b) що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином.
Суд відхиляє будь-яку заяву, яку він вважає неприйнятною згідно з цією статтею. Він може зробити це на будь-якій стадії провадження у справі.
Комітет з прав інвалідів створений на основі статті 34 Конвенції про права інвалідів 2006 р. У момент набрання чинності цією Конвенцією Комітет складається з дванадцяти експертів. Після ще шістдесяти ратифікацій Конвенції чи приєднань до неї членський склад Комітету збільшується на шість осіб, досягаючи максимуму - вісімнадцяти членів. Члени Комітету виступають від власної особи та мають високі моральні якості й визнану компетентність і досвід у галузі, що охоплюється цією Конвенцією та обираються на чотирирічний строк.
Кожна держава-учасниця подає Комітетові через Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй доповідь про заходи, ужиті для виконання нею своїх зобов'язань за цією Конвенцією, і про прогрес, досягнутий стосовно цього, протягом двох років після набрання чинності цією Конвенцією для відповідної держави-учасниці. У подальшому держави-учасниці надають наступні доповіді не рідше, ніж раз на чотири роки, а також тоді, коли про це попросить Комітет. Комітет раз на два роки подає Генеральній Асамблеї та Економічній і Соціальній Раді доповідь про свою діяльність і може виносити пропозиції і загальні рекомендації, що ґрунтуються на розгляді отриманих від держав-учасниць доповідей та інформації. Такі пропозиції та загальні рекомендації включаються до доповіді Комітету разом з коментарями (якщо такі є) держав-учасниць.
Крім того, Комітет має повноваження для розгляду індивідуальних повідомлень і проведення розслідування відносно тих держав, які ратифікували Факультативний протокол.
 
Комітет уважає повідомлення неприйнятним, коли: a) повідомлення є анонімним; b) повідомлення є зловживанням правом на подання таких повідомлень чи не сумісним з положеннями Конвенції; c) те саме питання вже розглядалося Комітетом чи було розглянуте або розглядається в рамках іншої процедури міжнародного розгляду або врегулювання; d) вичерпано не всі наявні внутрішні засоби захисту. Це правило не застосовується, коли вжиття засобів захисту невиправдано зволікається або навряд чи матиме дієвий ефект; e) воно є явно необґрунтованим чи недостатньо аргументованим або f) факти, що є предметом повідомлення, мали місце до набрання чинності цим Протоколом для відповідної держави-учасниці, якщо тільки ці факти не продовжувались і після згаданої дати.
Таким чином, кожен міжнародно-правовий договір про права людини передбачає певний інструмент заохочення та «міжнародного» примусу виконання взятих зобов’язань державою-учасницею. Такими засобами можуть бути розгляд доповідей держав-учасниць договору про законодавчі, адміністративні та інші заходи, що приймаються ними для впровадження в життя зобов’язань, котрі містяться в договорі, повідомлення держав-учасниць договору про те, що інша держава-учасниця не виконує своїх зобов’язань за даним договором,  індивідуальних петицій (скарг) від осіб, які стверджують, що право, зафіксоване у відповідному договорі, було порушено, і котрі вичерпали усі внутрішньодержавні засоби правового захисту.
 

Громадська організація «Центр громадської адвокатури» реалізовує за підтримки Проекту ПРООН «Демократизація і права людини в Україні» та Міністерства закордонних справ Данії моніторинг дотримання трудових прав та виконання зобов’язань державою-Україною щодо забезпечення умов для їхньої реалізації та захисту.

Мар’яна Багній, юрист Центру громадської адвокатури